Наші переваги

Швидкий доступ

Сайт легкий до сприймання та швидкий доступ до всіх пунктів та елементів сайту

Зрозуміла інформація

Інформація подається у відкритому вигляді та може бути відредагована користувачем, якщо він вважає, що інформація не достовірна

Лист на пошту

Якщо ви бажаєте залишити відгук на нашому сайті, то можете це зробити у графі коментарів.

Видатні афоризми

profile

Наскільки легке і солодке все, що істинне і потрібне. Не все те невірне, що тобі незрозуміле.

Українська Література
profile

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений. Не суди лиця, суди слово.

Українська Література
profile

О книги, найкращі порадники, найвірніші друзі. Довго сам учись, коли хочеш навчати інших.

Українська Література
profile

Наскільки трудне все те, що непотрібне і дурне! Наскільки легке і солодке все, що істинне і потрібне

Українська Література
profile

Світ ловив мене, але не спіймав. Царство Боже всередині нас.

Українська Література
profile

Любов випливає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю.

Українська Література

Біографія

       Григорію Сковороді вдалося зреалізувати найважливіший для педагога принцип: він навчав, як жив, і жив, як навчав. Тобто втілив свою філософію у власному житТі. Тому й відкривати для себе цього письменника ми почали зі світогляду, а не з біографії. Його біографія є одним з його творів, причому найважливішим, найпереконливішим. Григорій Сковорода народився З грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в козацькій родині Сави і Палажки. До батька малого Гриця часто заходили козаки-побратими, згадували вільне життя на Січі; навідувалися й кобзарі, яких хлопчик дуже любив слухати. Виростав Гриць на березі річки Многи. Було на ній багато водяних млинів, що захоплювали мрійливого хлопця казковою таємничістю.
       Непересічні здібності виявилися в хлопчика дуже рано: він гарно грав на сопілці, яку подарував кобзар; ще не вміючи читати, з великою цікавістю розглядав малюнки в книгах. Навчався Гриць у парафіяльній школі, як і всі сільські діти. Якось у село зайшов мандрівний дяк зі спудеїв Києво-Моги- лянської академії, розказував школярам багато цікавого про чужі краї, про різні природні явища, чудернацькі науки. Гриць вирішив за всяку ціну стати таким самим - освіченим, розумним мандрівником. Так було зроблено життєвий вибір. Прагнення знань привело дванадцятирічного хлопця в Києво-Могилянську академію. Тут Григорій навчався з перервами більше 10 років, досконало опанував грецьку, латинську, польську, староєврейську, німецьку мови. Це давало можливість читати твори світових філософів в оригіналі. Поталанило Сковороді й з учителями - серед них були видатні інтелектуали свого часу: письменники, філософи, богослови. Особливо ретельно вчили в академії складання віршів і красномовства (піїтики й риторики). Ці предмети давалися Сковороді дуже легко і розвинули поетичну майстерність.
       Славилася академія також своїм хором. Оскільки Григорій був обдарований голосом та музичними здібностями (грав на сопілці, флейті, скрипці, бандурі), то відразу ж став хористом. Коли із Санкт-Петербурга приїхав до Києва придворний з дорученням відібрати для царського хору краш;их співаків, то, прослухавши багатьох, вибрав лише семеро, в тому числі й Сковороду. Три роки довелося юнакові потішати співом імператрицю Єлизавету та її вельмож. "Царів і тиранів ми часто всупереч волі нашій потішаємо", - із сумом скаже він згодом. Однак при дворі одержав Сковорода ґрунтовну музичну освіту, звання придворного уставника, тобто диригента церковного хору. Іариця брала свою капелу на всілякі державні урочистості, на бали. Тут Сковорода добре вивчив вищий світ, сам одержав змогу ввійти в нього, але не спокусився цим. Враження від придворного світу вилилися пізніше в короткий присуд: "я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям... жалію багатих". У серпні 1744 року Єлизавета з придворними і царською капелою прибула до Києва. Побачивши рідний край. Сковорода навідріз відмовився повертатися на чужину і домігся звільнення з придворного хору. Однак провчився в Києво-Могилянській академії на цей раз недовго. Рівно через рік (у серпні 1745 року) він вирушив у подорож Європою як учасник дипломатичної місії. Юнак побував в Угорш;ині, Австрії, Словаччині, можливо, навіть в Італії та Франції. Григорій слухав лекції відомих світові професорів, працював у бібліотеках, знайомився з культурою Західної Європи, з найпередовішими тогочасними ідеями. За кордоном він пробув цілих п’ять років. На якийсь час Сковорода повернувся в рідне село, але батько й мати вже померли, а брат вибрався в інше місце, і сліди за ним загубилися. Не залишалося нічого іншого, як вирушити самотою у мандрівку світом.
       Подальшу свою долю Сковорода вирішив пов’язати з найближчою його натурі педагогічною працею. Наприкінці 1750-го чи на початку 1751 року його призначають на посаду викладача піїтики у Переяславському колегіумі. Молодий професор вирізнявся серед інших викладачів. Він просто й дохідливо пояснював складні теоретичні поняття, наводив численні цікаві приклади, нерідко з фольклорних творів. Основним методом навчання тоді було бездумне зазубрювання підручника. Сковорода ж вимагав насамперед розуміння наукових положень. Нерідко ходив зі студентами в поле, у ліс, на річку, вчив спостерігати й розуміти природу. Він також рішуче виступав проти фізичного покарання студентів, приниження їхньої людської гідності. За такі новаторські підходи до викладання консервативно налаштовані вчителі звинувачували Сковороду у вільнодумстві, писали доноси, зводили наклепи. Останньою краплею став написаний Сковородою підручник з піїтики "Разсужденіе о поезій и руководство к искуству оной". у ньому обстоювалася силабо-тонічна система віршування, яка на трй час була неабиякою новиною (адже повсюдно панував силабічний вірш). Це дуже не сподобалося переяславському єпископові. На його дорікання і повчання Сковорода гостро відповів: "Одна справа єпископський жезл, інша - паличка музиканта". Зрозуміло, він утратив місце. Далі ще два роки навчався у вищому, богословському, класі Києво-Могилянської академії (звернімо увагу: мислитель учився більшу частину свого життя). 1753 року Сковорода стає домашнім учителем у поміщика Степана Томари із села Коврай (тепер - на Черкащині), вчить його сина Василя. Дуже швидко хлопчик усім серцем прихилився до мудрого, доброго вчителя. Проте й тут незабаром виник конфлікт: пані Томарі здалося, що вчитель надто непоштиво, "по-мужицьки" поводиться з її сином. Степан Томара піддався наполяганням вольової та істеричної дружини і звільнив учителя. Скориставшись нагодою. Сковорода 1755 року побував у Москві. Зупинився біля Трбїцько-Сергіївської лаври. Намісником там був земляк-українець, який запропонував гостю посаду викладача монастирського училища. Однак Сковорода так затужив за Україною, що незабаром повернувся до рідного краю. На вмовляння Степана Томари знову став у нього домашнім учителем і прожив у Ковраї доти, доки Василька не віддали до офіцерської школи. Якраз у коврайський період (1753-1758) відбувалося становлення Сковороди як філософа й письменника. Весь вільний час він проводив на природі (пригадайте барокове захоплення природою як шляхом до Бога), спав лише чотири години на добу, прокидався завжди до сходу сонця, був вегетаріанцем, їв лише раз на день, опівночі молився.
       1759 року Сковорода обійняв посаду професора поетики Харківського колегіуму і пропрацював там з деякими перервами десять років. Досвідчений професор знову налагодив прекрасні взаємини зі студентами, але ніяк не міг порозумітися з керівництвом. Головна причина непорозумінь у тому, що він був єдиною світською особою в колегіумі, де всі решта педагогів мали духовний сан. Уже через рік роботи Сковороді пропонують прийняти чернецтво, обіцяючи при цьому високу посаду та інші блага. Це вже була не перша пропозиція, але він завжди категорично відмовлявся. Чому? Адже Сковорода вів фактично чернечий (аскетичний і побожний) спосіб життя. Очевидно, тут спрацювало прагнення цілковитої свободи від будь-яких суспільних структур, а також протест проти лицемірства. Сковорода ж добре знав, що багато монахів і священиків не живуть за тими законами, які проповідують. Такий висновок випливає з іронічної відповіді філософа: "Невже ви хочете, щоб і я примножив число фарисеїв? Їжте бачимо, позиція дуже суголосна з критикою недостойного духовенства, що звучала у творах Івана Вишенського. У цей час (1762) серед студентів Харківського колегіуму Сковорода обрав собі учня і духовного спадкоємця - Михайла Ковалинського (1745-1807), який одразу після смерті філософа написав найґрунтовнішу його біографію "Життя Григорія Сковороди ". Та найважливіше те, що саме з листів до Ковалинського розпочалася філософська творчість мислителя. Тут сформульовані майже всі його ідеї, що будуть потім розгорнуті в трактатах. 1769 року Сковорода під тиском несприятливих умов остаточно залишив Харківський колегіум і вже більше ніколи не займав офіційних посад. Відтоді він цілком поринув у мандрівне життя.
       У поведінці Сковороди-мандрівця було чимало незвичного: називав себе прибульцем на землі, будучи вже літньою людиною, все одно вважав себе студентом, ніколи не сповідувався у священика, як вважають, навіть перед смертю. Крім того, мав запальну, різку, іронічну вдачу (мабуть, закономірний спосіб самозахисту від світу з такою життєвою настановою, яка була в Сковороди). Усе це багатьом не подобалося. Представники аристократії, офіційної культури вельми скептично ставилися до просвітницької праці Сковороди серед народу. Однак слава, популярність Сковороди зростала щоденно. Його називали українським Сократом, українським Горацієм, українським Езопом. У багатьох місцях з’являлися гуртки шанувальників і послідовників Сковороди. Здобув визнання філософ і серед простого народу. Ще за життя про нього було складено чимало легенд, більшість з яких мають реальну основу. В одній з таких легенд розповідається, як, подорожуючи Україною, російська цариця Катерина II довідалася про знаменитого філософа Сковороду і забажала з ним зустрітися. Надіслані гінці знайшли його в чабанській хижі, де він розмовляв з вівчарями. На "височайше" запрошення мудрець відповів відмовою, кинувши при цьому: "Сопілка та вівця мені дорожчі царського вінця". Останні роки життя філософа теж оповиті легендами. Жив він тоді переважно в гостинного поміш;ика в селі Паніванівці на Харківщині. У серпні 1794 року Сковорода вирішив відвідати Михайла Ковалинського, що мешкав аж на Орловщині, і вирушив до нього пішки (понад 300 верст шляху). Бажання зустрітися з улюбленим учнем можна зрозуміти: не бачилися цілих 19 років, а душа відчувала, що життя добігає кінця і побачитися на цім світі більше нагоди не буде. Сковорода приніс учневі свої твори, у бесідах з ним підбивав підсумок власного життя. Ковалинський просив учителя залишитися на зиму, але той відповідав, що мусить іти назад, в Україну. Сковороду, який повертався в Паніванівку, впізнавали в селах, на шляхах, радо вітали, приймали на нічліг. Адже в народі сприймали його майже як святого. У багатьох селянських хатах висіли його портрети. Люди твердили, що ті оселі, в яких він побував, ніколи не покидає щастя. Помер філософ так, як і належить високодуховній особистості. Професор Ізмаїл Срезневський записав свого часу ще від живих очевидців такий переказ про останній день Сковороди: "У селі в дідича Ковалевського невеличка кімнатка, вікнами в садок, окрема, привітна, була його останнім мешканням. Між іншим, він бував у ній дуже нечасто: звичайно або розмовляв з господарем, також старою людиною, доброю, благочестивою, або ходив по садку й по полю. Сковорода любив життя на самоті та серед близьких. Був чудовий день. До дідича прибуло багато сусідів погуляти та побенкетувати. Також звичаєм стало послухати Сковороду. Його всі любили слухати. За обідом Сковорода був незвичайно веселий та балакучий, навіть жартував, розповідав про своє минуле, про свої блукання, про скрутні часи свого життя. Пообідавши, встали зачаровані його красномовністю. доріжках, зривав плоди й роздавав їх хлопчикам-робітникам; проминув день. Надвечір господар сам пішов шукати Сковороду і знайшов його під гіллястою липою. Сонце вже заходило, останнє проміння його пробивалося через густе листя. Сковорода із заступом у руці копав яму - вузьку, довгу домовину. - Що це, друже Григорію, що це ти робиш? - спитав господар, наблизившись до старого. - Час, друже, кінчати блукання, - відповів Сковорода, - бо й так усе волосся злетіло з бідної голови. Час дати спокій. - Та, брате, дурниці. Годі жартувати! Ходім! - Іду, але я прохатиму тебе раніше, мій добродію, хай тут буде моя остання могила... І пішли до хати. Сковорода недовго в ній залишався. Він пішов у кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, поклавши в голови зшитки своїх творів та сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго його чекали на вечерю. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю також, до обіду також. Це здивувало господаря, й він вирішив ввійти 'ДО його кімнати, щоби розбудити його, але Сковорода лежав уже холодний, закостенілий". Сталося це 9 листопада 1794 року. Поховали філософа на високому березі ставка, коло гаю - на тому місці, яке він дуже любив і щоранку грав там на флейті чи сопілці. За заповітом небіжчика на могилі було викарбовано слова: "Світ ловив мене, та не спіймав it.

       Філософія, як і література, і навіть власне життя, були для нього засобом для досягнення якоїсь вищої мети. Якої? Тут варто пригадати, як Сковорода називав себе сам, підписуючи листи: "учитель Закона Божія", тобто він - хрис- тиянський богослов. Відтак за сенс існування обрав наслідувати Ісуса Христа і трактувати, пояснювати Біблію - учити Закону Божому. Однак Сковорода - син своєї нації та епохи, і це позначилося на його виборі. Не випадково він став, кажучи православною термінологією, іноком - себто іншою людиною, яка мовила світові "ні". І то не звичним, "офіційним" ченцем, а "світським", незалежним та ще й мандрівним. Пригадаймо таку рису української душі, як глибока, інтимна християнськість; також барокові риси - пристрасть до мандрів, пошук особистого шляху до Бога, аскетизм у поєднанні з внутрішньою свободою, настанову на споглядання, осмислення світу. Українці ніколи не абсолютизували обряд, завше були відкриті і грецьким, і римським християнським традиціям. Отож і Сковорода виступає з позицій екуменізму не робить поділу на православ’я і католицизм, а говорить про християнство загалом. Нарешті, філософію Сковорода трактує не по-західному - як науку, передовсім логіку, а по-українськи - як мистецтво, насамперед риторику і поетику.

       Розгляд доробку класика розпочнемо з аналізу його світогляду, пам’ятаючи про те, що перед нами насамперед богослов, християнський філософ. Свої філософські погляди Сковорода висловлював практично в усіх творах: віршах, байках, притчах, а найбезпосередніше - у трактатах. Сковорода використовував різні жанрові форми трактату; диспути, повчання, послання, притчі. Характерні стильові особливості його трактатів:

  • Переважно діалогічна форма
  • Яскрава образність, символічність мови
  • Чітка постановка конфлікту і його розгортання в інтелектуальном сюжеті (з чітко окресленими етапами)
       На цій підставі трактати Сковороди вважають визначним набутком староукраїнської художньої прози. Мудрець писав твори латиною, давньогрецькою та книжною українською мовами. За свідченням його учня Михайла Кова- линського, "як писав він для своєї сторони, то й вживав іноді малоросійські говірки й правопис, вживаний у малоросійській вимові". Основні ідеї сковородинівського світогляду:
  1. Антитетйчність буття
  2. Тривимірна картина світобудови
  3. Філософія щастя через самопізнання
  4. Філософія серця. Любов
  5. Ідея спорідненої праці
  6. Важливість виховання

       Найвідоміші трактати: "Вступні двері до християнської добронравності", "Кільце", "Суперечка біса з Варсавою", "Вдячний Еродій", "Bбогий Жайворонок", "Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим ", "Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу"

       Микола Жупинський:"Доля дарувала Україні Сковороду, а ми морально зобов’язані вслухатися в його заповіти і жити сьогодні за його величавим посланням: "Знайдімо нове серце. Одягнімося в одежу нових нетлінних надій, в нутро братолюб’я. Тоді нам все живе просвітлиться, весь мир заграє і заскаче. Буде нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж наречемося народом святим, людьми оновлення""

Василь Пахаренко: "Головна мета життя людського, голова діл людських є дух людини, думки, серце. Кожен має свою мету в житті; але не кожен - головну мету, себто не кожен піклується про голову життя. Один піклується про черево життя, себто усі діла свої скеровує, щоб дати життя череву; інший - очам, інший - волоссю, інший - ногам та іншим частинам тіла; інший - одягам і подібним бездушним речам; філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія"

Іван Вернет: "У небіжчика Сковороди не вистачало айі уваги до чужих " думок, ані терпіння, що так потрібно для винайдення істини та при освіті молоді. Смак його не був очищений, як це помітно з його творів. Він був запальний та пристрасний, занадто піддавався силі перших вражень, переходив від одної надмірності до іншої; він любив та ненавидів без достатньої причини, а істина в його устах, не прикрита приємною заслоною лагідності, вибачливості та ласкавості, ображала того, до кого була звернена, та не досягала ніколи мети, поставленої вчителем. Я не знаю, як він встиг запобігти у своїх учнів такої любові до себе. Може, страхом, пересудом та силою звички?"

Микола Жулинський: "Григорій Сковорода не стільки тікав від світу, скільки прагнув відсторонитися від його мерзот, тілесних зваб і викликів задля вглиблення себе в себе самого, у свою душу через посилення напруги полярностей - темного і світлого, доброго і злого, брехні та правди, дерева живого і дерева мертвого, яблуні та тіні її..."

Леонід Ушлкалов: "Один із важливих персонажів і цього видання, і вашої творчості як такої. Як його варто було б сьогодні подавати, як і що читати, публікувати й перекладати, щоб виразніше показати його універсальність? Показати і нам самим, і іншим народам"

Ім’ям Сковороди названо село Сковородинівка, Золочівського району на Харківщині; вулиці у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах; ХНПУ та Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди носять ім’я Сковороди. Іменем філософа названо також Інститут філософії НАН України. Крім того, у 2005 р. на базі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди було створено Центр Сковородинознавства, очолений д.філол.н. проф. Миколою Корпанюком, який що два роки проводить Сковородинівські читання. 15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду. Світ «упіймав» Григорія Сковороду посмертно: зображення філософа на банкноті номіналом 500 гривень. Пам’ятна монета номіналом 1 000 000 карбованців. Реверс. Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди в Переяславі-Хмельницькому Чорнухинський літературно-меморіальний музей Г.Сковороди

Бібліотека

http://litopys.org.ua/skovoroda/skov206.htm

Bбогий Жайворонок

збірка

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=272

Благодарный Еродій

збірка

https://app.luminpdf.com/viewer/6087e9411b1d9400137c4116

Пізнай в собі людину

збірка


https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3391

Байки Харківські

збірка

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3392

Сад божественних пісень

збірка

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=278

Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу

збірка

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=1905

Філософські трактати

збірка

http://litopys.org.ua/skovoroda/skov107.htm

Да лобжет мя от лобзанійуст свїх

збірка

Контакти

Адреса

Ліцей "Наукова Зміна"

Телефон

+380 97 120 62 05

Пошта

dimidroupa2006p@gmail.com